Віктор Небоженко: «Зарплати держчиновників конкурують з масштабами їх хабарів» — Олігарх

7


















Український парадокс.

Вперше за 25 років, захмарні зарплати і премії (рекорд до 45 млн доларів) наших держчиновників сміливо конкурують з масштабами їх хабарів, а відповідальність і ефективність їх праці не тільки набагато нижче, ніж у попередніх поколінь української бюрократії, але і не відповідають поставленим завданням та очікуванням суспільства. Замість цього, вони відкрито «привчають» українське суспільство до того, що їх особиста вигода набагато важливіше ефективності їх роботи. А оцінка і зміст їх роботи стає таємницею.

Теж саме можна сказати про групу суддівських і прокурорських чиновників. Зараз їх захмарні зарплати не поступаються їх хабарів, а якість роботи правоохоронних органів стрімко падає аж до фактів саботажу, наприклад, демонстративної відмови від роботи 12 прокурорів.

Іншими словами, чиновники нових і старих правоохоронних органів привчають країну до нової нелегальної нормі поведінки (микродоговор) – вони працюють тільки тоді, коли є ймовірність особистої вигоди і відсутність небезпек. Зауважте, жоден з тих 12-ти, хто саботував засідання суду не відмовився від своєї зарплати за відмову виконати свої службові обов’язки як прокурор. А Генпрокуратура імітує мляве невдоволення, як судом, так і прокурорами, а не избежавшему покарання небезпечному злочинцеві.

Президентська влада в Україні також стрімко деградує. Починаючи з Кучми, кожен новий президент Україні слабкіше, небезпечніше і гірше попереднього. З однієї сторони, як правило, новий президент України прикриває попереднього президента від народного гніву і правоохоронних органів, а також переймає його методи розграбування країни і боротьби опозицією. А з іншого боку, діяльність кожного нового президента стає все більш корумпованою і руйнівною, по відношенню до України.І ніхто з президентів не хоче перервати цю негативну традицію.

Теж саме стосується і законодавчої гілки влади. Кожен нова Верховна Рада України стає гірше за якістю своє роботи, ніж попередня. А «зустріч» на виборах у Верховну Раду безвідповідальних, цинічних і активних кандидатів у депутати з частиною пасивних, наївних, але безвідповідальних виборців, з кожним роком призводить до все більш і більш гіршої якості українського парламенту.

Масова соціальна корупція, під час виборчої кампанії, стає нормою політичних відносин між кандидатом і виборцями. В результаті такого «неприродного вибору» майбутніх народних депутатів, неефективність та безвідповідальність Верховної Ради стає її візитною карткою і стилем роботи. Народні депутати вже не соромляться і навіть хизуються тим, що вони не вирішують проблеми країни, а зайняті виключно рішенням своїх вузько політичних і особистих справ. Насиченість депутатського корпусу Верховної Ради корупціонерами, демагогами, непрофесіоналами досягав своєї межі. Але політичний парадокс у тому, чим слабкіше і гірше репутація і довіра до українського парламенту (3-4%), тим сильніше бажання українського товариства передати йому всю повноту влади.

За останні чотири роки українська влада виявилася неспроможною, ні до проведення реформ, ні до боротьби з російською агресією, ні до боротьби з корупцією. Ось з такими парадоксальними результатами політичного розвитку виконавчої, законодавчої та судової влади Україна підійшла до своїх чергових виборів президентських і парламентських виборів.

Джерело: Фейсбук автора
Надрукувати

Oops! It appears that you have disabled your Javascript. In order for you to see this page as it is meant to appear, we ask that you please re-enable your Javascript!

Віктор Небоженко

політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»

«ОЛІГАРХ»

Источник

Нажмите на стрелку что бы читать дальше
<--nextpage-->

Оставить комментарий